Якщо б народні депутати надали УГКЦ статус репресованої, то відновили б, передусім, історичну справедливість щодо однієї з найбільших релігійних громад в Україні, зауважив у розмові прес-секретар Глави УГКЦ отець Ігор Яців. Адже мовою архівних документів і свідчень тисяч вірних і духовенства доведено, що УГКЦ більше 40 років зазнавала репресій.
Майже півстоліття репресій
8 березня 1946 року у Святоюрському соборі у Львові, під охороною НКВС, зібрали більше 200 священиків на так званий псевдособор, на якому, за наказом Сталіна, була ліквідована УГКЦ. Це зібрання узаконило тортури і переслідування вірних церкви і священиків, які відмовились переходити до Російської Православної Церкви.
Донині невідомі долі тих священиків, які відмовилися взяти участь у псевдособорі і визнати його рішення. У 1946 році були арештовані 10 єпископів, близько півтори тисячі священиків, сотні монахів.
А рік раніше ув’язнили Главу Церкви Митрополита Йосипа Сліпого та інших ієрархів. Чимало з них померли на засланні. Ще 17 грудня 1945 року Хрущов писав Сталіну, що «проведено работу по разложению униатской церкви и переходу униатского духовенства в православную церковь». Відтак ще тоді було відомо, що створена так звана «ініціативна група» з ліквідації УГКЦ це була лише реалізація плану сталінського режиму.
УГКЦ перейшла у підпілля і була найбільш організованою опозиційною структурою до комуністичної системи. Попри заборону, життя Церкви продовжувалось: висвячували священиків, хрестили дітей, відправляли богослужіння, діяли таємні семінарії. З Заходу перевозили літературу і часописи. Протягом років репресій радянська система зруйнувала структуру Церкви, фізично і морально знищила багато вірних і духовенства.
У гpудні 1989 року УГКЦ домоглася своєї офіційної легалізації.
Кравчук і Ющенко обмежились популістськими обіцянками
4 роки тому Глава УГКЦ кардинал Любомир Гузар звертався до української влади з проханням про офіційне визнання державою статусу репресованої Церкви. Це було б відновлення історичної справедливості і визнало б право на певну реституцію. Але неодноразово Глава Церкви наголошував, що УГКЦ свідома можливостей держави, але є досвід країн-сусідів, які це питання уже давно вирішили, бо мусили це зробити з огляду на вимоги Європейського Союзу.
Отець Ігор Яців зауважив, що Церква старалась отримати офіційне визнання від держави. Подані численні матеріали. Це є питання, яке потребує свого розгляду, каже отець Ігор, але йому важко прогнозувати, чи є на це політична воля.
Ані Президент Леонід Кравчук, ані Віктор Ющенко, які заявляли про історичну справедливість щодо духовенства та вірних УГКЦ, не зробили у цьому напрямку жодного кроку. Обом главам держави забракло політичної волі. Статус репресованої Церкви визнали обласні ради Львівщини, Тернопільщини та Івано-Франківщини.
Релігієзнавець Андрій Юраш зазначає, що подання проекту постанови у парламент у нинішньому складі не матиме позитивного результату. Бо більшість парламенту і влада загалом сьогодні має упереджене ставлення до церков із самостійним баченням.
«Я вважаю, що шансів для успішного вирішення цього питання немає. Не варто це питання піднімати зараз, а було б розумно дочекатись слушного моменту, щоб ухвалити у пакеті з іншими законопроектами, ідентичними до цього і комплексно вирішити», – каже релігієзнавець.
Водночас він наголошує, що ніхто немає сумніву у тому, що УГКЦ зазнала найбільших репресій у минулому столітті, це доведено величезною кількістю матеріалів, які зберігаються у фондах Державного галузевого архіву СБУ та Центрального державного архіву громадських організацій України, інших українських та західних архівах.
Майже півстоліття репресій
8 березня 1946 року у Святоюрському соборі у Львові, під охороною НКВС, зібрали більше 200 священиків на так званий псевдособор, на якому, за наказом Сталіна, була ліквідована УГКЦ. Це зібрання узаконило тортури і переслідування вірних церкви і священиків, які відмовились переходити до Російської Православної Церкви.
Донині невідомі долі тих священиків, які відмовилися взяти участь у псевдособорі і визнати його рішення. У 1946 році були арештовані 10 єпископів, близько півтори тисячі священиків, сотні монахів.
А рік раніше ув’язнили Главу Церкви Митрополита Йосипа Сліпого та інших ієрархів. Чимало з них померли на засланні. Ще 17 грудня 1945 року Хрущов писав Сталіну, що «проведено работу по разложению униатской церкви и переходу униатского духовенства в православную церковь». Відтак ще тоді було відомо, що створена так звана «ініціативна група» з ліквідації УГКЦ це була лише реалізація плану сталінського режиму.
УГКЦ перейшла у підпілля і була найбільш організованою опозиційною структурою до комуністичної системи. Попри заборону, життя Церкви продовжувалось: висвячували священиків, хрестили дітей, відправляли богослужіння, діяли таємні семінарії. З Заходу перевозили літературу і часописи. Протягом років репресій радянська система зруйнувала структуру Церкви, фізично і морально знищила багато вірних і духовенства.
У гpудні 1989 року УГКЦ домоглася своєї офіційної легалізації.
Кравчук і Ющенко обмежились популістськими обіцянками
4 роки тому Глава УГКЦ кардинал Любомир Гузар звертався до української влади з проханням про офіційне визнання державою статусу репресованої Церкви. Це було б відновлення історичної справедливості і визнало б право на певну реституцію. Але неодноразово Глава Церкви наголошував, що УГКЦ свідома можливостей держави, але є досвід країн-сусідів, які це питання уже давно вирішили, бо мусили це зробити з огляду на вимоги Європейського Союзу.
Отець Ігор Яців зауважив, що Церква старалась отримати офіційне визнання від держави. Подані численні матеріали. Це є питання, яке потребує свого розгляду, каже отець Ігор, але йому важко прогнозувати, чи є на це політична воля.
Ані Президент Леонід Кравчук, ані Віктор Ющенко, які заявляли про історичну справедливість щодо духовенства та вірних УГКЦ, не зробили у цьому напрямку жодного кроку. Обом главам держави забракло політичної волі. Статус репресованої Церкви визнали обласні ради Львівщини, Тернопільщини та Івано-Франківщини.
Релігієзнавець Андрій Юраш зазначає, що подання проекту постанови у парламент у нинішньому складі не матиме позитивного результату. Бо більшість парламенту і влада загалом сьогодні має упереджене ставлення до церков із самостійним баченням.
«Я вважаю, що шансів для успішного вирішення цього питання немає. Не варто це питання піднімати зараз, а було б розумно дочекатись слушного моменту, щоб ухвалити у пакеті з іншими законопроектами, ідентичними до цього і комплексно вирішити», – каже релігієзнавець.
Водночас він наголошує, що ніхто немає сумніву у тому, що УГКЦ зазнала найбільших репресій у минулому столітті, це доведено величезною кількістю матеріалів, які зберігаються у фондах Державного галузевого архіву СБУ та Центрального державного архіву громадських організацій України, інших українських та західних архівах.
